Юрій ЧЕРКАШИН (Чорнота): «Одна з найбільших небезпек – щоб ця війна не перетворилася на АТО-2»
Адже ворог сприймає цю війну по-іншому: його мета – знищити українцівНещодавно популярному Ютуб-каналу «Хлопці з лісу», який заснував свободівець, голова ВГО «Сокіл», відомий воїн, доброволець Юрій Черкашин, - виповнилося 5 років. Увесь цей час канал у цікавій, популярній формі навчав своїх підписників тактики виживання у війні з московським окупантом. Ми дозвонилися до Юрія і з такої нагоди поставили кілька запитань.
- Юрію, чому саме «Хлопці з лісу»?
- Сама ідея створити канал зародилася під час вишкільних таборів «Соколу». Ми тоді подумали, що варто записувати свої тренування, щоб потім ще раз переглянути, проаналізувати і зберегти навіть не тому, що це навчальний матеріал, а як спогад про нашу діяльність. І з часом відео почали набували іншого формату.
Спочатку це були нарізки, наприклад про те, як на вишколах ми взимку ходимо вгорах. Потім ці відео потроху набирали обрисів навчальних: ми почали розповідати про певне спорядження чи цивільну вогнепальну зброю, яка була у власності у когось із нас. І так воно, як то кажуть, пішло-поїхало…
Ми не можемо сказати, що цей канал освітній – він містить елементи розважального. Але чимало людей, яких ми зустрічали на фронтах російсько-української війни, казали, що багато важливої інформації почерпнули саме із наших матеріалів, і це не може не тішити.
Щодо назви - назву придумав наш Георгій Баріленко, який зараз служить у війську.
- Чому саме така назва, як то кажуть, – запала в душу?
- Чимало заходів ми проводили в лісах, зокрема у Волинській області, на тому ж Вовчаку, який оточений кілометрами лісів. І ще ця назва добре перегукується із мотивами пісні «Марш сотні Лева», відомої також як «Хлопці з лісу». Ми її використовуємо фактично в кожному своєму відео.
- А як шукаєте теми для чергового відео?
- Частина тем приходить сама собою, частину готуємо з огляду на те, на що у суспільстві є запит. Робили, наприклад, відео про турнікети - якісні і неякісні. Робили відео про тривожну валізу для цивільного та тривожну валізу для військового. Іще перед початком повномасштабного вторгнення записали відео про спорядження для військового. Тобто це ті речі, на які був суспільний запит, яких потребували люди.
Також у нашому товаристві доволі багато особистої цивільної вогнепальної зброї. Трапляються і доволі рідкісні речі, про які ми теж розповідаємо. Наприклад помпова рушниц CORE, той самий «народний дробовик», який тривалий час був дуже популярний в українському стрілецькому товаристві.
Дискусія була про те, чи це нормальна рушниця, чи не розвалиться після читирьох пострілів? Ці передачі – а їх було кілька - були цікава і для нас самих, і для публіки, яка нас дивиться. І в своїх відео ми спростовували міфи про цю зброю.
- Ви кажете, що працюєте згідно з запитом суспільства. А от що саме зараз важливо навчити людей? Коли вже так довго триває війна…
- Треба постійно удосконалювати свої знання з медицини. Маю на увазі надання першої допомоги. Адже в нас ще багато людей живе совєцькими міфами про те, що кровотечу можна зупинити за допомогою шнурівок і палиці. Але, на жаль, на практиці такі «знання» іноді вилазять боком. Треба, щоб люди розуміли, що спорядження та обладнання, яке використовується для надання першої допомоги, повинно бути якісним.
Також люди мають володіти хоча б поверхневими знаннями із картографії, топографії, оскільки ми стикалися з випадками, коли таких знань не мають навіть ті, котрі вже призвані до війська. Тому і «підтягували» їх в тому плані.
Зараз потрібні знання можна отримати на курсах, на будь-яких навчаннях з медицини. Та навіть і в інтернеті дещо можна знайти.
Ну і, звичайно, треба освоювати і ще раз освоювати вогнепальну зброю. Вчитися стріляти. Зараз відкрилося багато різних курсів з стрільби. Звичайно, вони коштують дорожче, ніж, скажімо, заняття з медицини. Але це потрібно, щоб людина, яка сьогодні є цивільною, а завтра буде мобілізована до війська, - вже мала певний багаж знань і навиків.
- Юрію, чим іще Ви зараз займаєтеся, окрім каналу?
- Крім каналу, зараз основна наша робота – це навчання військовослужбовців, в основному Збройних Сил, але є і з інших силових структур, - роботі із дронами мультироторного типу. В народі їх називають весільними дронами. Вчимо на них літати і застосовувати в умовах бойових дій.
Весільні дрони перекваліфіковують на бойові ще із початку АТО, ООС, і тепер ось в час повномасштабного вторгнення, оскільки закрити всі потреби війська спеціалізованою технікою наразі неможливо. Тому і літати мусимо на всяких «мавіках», які не призначені для використання в бойових діях, але тим не менш ефективно в них використовуються.
Використовуються і для розвідки, і для спостереження, і для супроводу власних бійців, і для коригування вогню, артилерії, навіть для скидання боєприпасів. Є військові, які займаються такими речама - перетворюють дрони на маленькі бомбардувальники.
Ми ж займаємося дронами із кінця весни 2022 року. Просто не надто афішуємо цю діяльність. В одному з відео, щоправда, включено кадри із нашої роботи з коригування артилерії, тобто з роботи з дронами. Але повноцінних цілісних відео про дрони ми не робили.
- Що можете сказати про цю війну? Немає втоми, зневіри?
- Зневіра є, втома у військових є, оскільки хтось півтора року на війні, а хтось підписував контракт раніше, і вже три роки, і п'ять років. У нас є хлопці-сокільці, які вісім років без перерви на службі, в основному в зоні бойових дій.
Люди виснажуються, їм потрібен відпочинок. Та, на жаль, сьогодні у суспільстві не всі розуміють, що захисникам потрібна банальна ротація. Величезна кількість військовослужбовців сьогодні хотіла би на якийсь час звільнитися з війська, відпочити, пожити цивільним життям, а тоді знову мобілізуватися і продовжити боротьбу. Але зараз, на жаль, це неможливо, оскільки поки що нам не вдається закрити всі потреби в мобілізації і постійно відчувається брак кадрів, нестача людей.
Однією з найбільших небезпек цієї війни є те, що вона може перетворитися, як то кажуть, на АТО-2. Тобто величезною кількістю людей буде сприйматися так, як сприймалося АТО, а потім ООС. Тобто як якийсь конфлікт, який знаходиться десь за 1000 кілометрів, і може іноді ракети кудись прилітають.
Люди, здається, вже навчилися з цим жити. І це може мати велику небезпеку, оскільки ворог сприймає цю війну зовсім по-іншому. Його мета - окупувати нашу країну і знищити якомога більше українців. Відповідно, вони не відступляться поки або не досягнуть своїх цілей, або не переламаємо їм хребта так, щоб вони не змогли піднятися.
А для цього нам треба мобілізувати всі свої ресурси, і це повинна робити в першу чергу держава. Це повинно робити військо, але це повинно робити і суспільство. Це повинні робити й громадяни, оскільки йде війна росії не проти нашої держави, а проти кожного з нас індивідуально. І жахливі події в окупованих містах - Бучі зокрема – є свідчення того, що мета ворога - це не просто зміна прапора один на інший чи постановка якогось маріонеткового уряду. Ні, мета ворога - це геноцид, цілковите знищення української нації. Тому кожен має робити свій вклад у Перемогу, і робити його не абстрактно, а конкретно.
- Чим для вас запам'яталося це літо?
- Це літо показало, що бойові дії стали більш жорстокими. Якщо, наприклад, минулого року ще говорили, що це війна артилерії і стрілецької зброї мало, то зараз артилерії, скажімо, не так багато, як на початку повномасштабного вторгнення, але багато саме стрілецьких боїв на ближніх дистанціях, штурмів. Це нагадує першу світову, тільки, можливо, в менших масштабах. Хоча, в принципі, в нас лінія фронту зараз десь така, як була у другу світову…
Спілкувалася О. Борзик.