Побратима мого зачепила куля вражая

Київ, Музей Революції гідності, 2 серпня 2023 р. – у цей день про українських героїв говорили творці української культури. Боже, які імена! Як цікаво було слухати їх!

Але все ж головними героями в цей вечір були не вони, а козаки з Києва, Галичини та Закарпаття, які мали сміливість взяти до рук зброю і стати на прю проти “другої армії світу”, проти страшного російського колосу, який підкорив десятки народів світу. І в цій боротьбі саме наші хлопці – Куцин, Жованик, “Да Вінчі”, “Хаммер” і Георгій Тарасенко – вкрили себе невмирущою славою. Всім їм збудовано пам’ятники в Холодному Яру – на Меморіалі козакам-добровольцям.
Про цих козаків і розповідає книга Романа Коваля “Побратима мого зачепила куля вражая”. У ній серед інших опубліковано спогад Сергія Бойка, козака “Карпатської Січі”. Сергій воював під проводом Андрія Жованика: “У ситуаціях, коли здавалося, що небо і земля на нас зараз впадуть, – писав він, – але поруч був друг Андрій – у підрозділі панував ейфорійний настрій!”. Ось такий був Андрій Жованик – не тільки особисто хоробрий, а й спонукав до хоробрості інших. Саме про нього найбільше говорили в цей вечір.
Презентація книги “Побратима мого зачепила куля вражая” перетворилася на вечір пам’яті Андрія Жованика. Адже в той день виповнилася річниця як він загинув.
Назву книзі дав рядочок з пісні Анатолія Сухого “Скоростріл, куфайка...” Цю пісню знали всі хлопці, подвиги яких зафіксувала книга. У цей вечір пісня прозвучала у виконанні автора – Анатолія Сухого, лідера гурту “Рутенія”.
Промовляла і вірна дружина Андрієва – Оксана Жованик, з якою він пустив у світ широкий трьох дітей-патріотів. З неблизького Харкова приїхала і віддана подруга Георгія Тарасенка, героя України, героя книжки “Побратима мого зачепила куля вражая”.
Торік 12 березня хлопці з “Фрайкора” на чолі з Георгієм Тарасенком виявили і знешкодили групу осіб, які планували підриви військових і цивільних об’єктів у Харкові. Георгій разом зі своїми козаками – спільно з представниками ТРО та підрозділами ЗСУ – ліквідували колони військової техніки окупаційних військ, спинивши прорив росіян до Харкова з боку Лісопарку. Багато подвигів на рахунку “Фрайкора”, який створив Георгій Тарасенко…
“Краще не досліджувати історію, а творити її”, – сказав колись Георгій. Так і сталося!
У книжці оприлюднено й спогади Юріса Юраша, козака ОДЧ “Карпатська Січ” та 49-го Окремого стрілецького батальйону ЗСУ, донедавна голови правового комітету Сейму Латвії. Про Андрія Жованика він сказав: “Андрій – найкраща та кришталево найчистіша людина. На таких людях, як він, направду, тримається вся нація. Вони ядро вашого народу”.
Андрієвий приятель, старший лейтенант ЗСУ Віталій Онищук, який багато років опікується національним вихованням молоді, пообіцяв започаткувати щорічний вишкільний табір імені Андрія Жованика.
На пам’ять про полеглих В’ячеслав Купрієнко, композитор і поет, заспівав пісні “Онук і дід” (сл. і муз. В. Купрієнка), “А він іде” (сл. Тет. Яровицина, муз. В. Купрієнко), “Останній прапор” (сл. Оксани Стоміної, муз. В. Купрієнка). У залі була авторка – Оксана Стоміна, дружина воїна Дмитра Паскалова, який з 18 травня 2022 р. разом із захисниками “Азовсталі” перебуває в російському полоні.
У просторі Національного музеї Революції гідності в цей вечір було організовано виставку з 12 картин військовослужбовців Марини Соченко. Вона не тільки художниця, яка закарбовує постаті борців за волю України, а й козацька мати. Один з її синів уже воює, а молодший, 19 літ, оформлюється до війська, бо дома сидіти не хоче.
А ще в цей вечір урочисто прийнято до лав Історичного клубу “Холодний Яр” Ларису Ніцой, дитячу письменницю, борця за національну Україну…
На кожному пам’ятникові на Меморіалі козакам-добровольцям у Холодному Яру викарбовано слова полеглих героїв. У кожного своя думка, але за всіх висловився Андрій Жованик: “Загинути в бою за Україну – це честь та привілей”. Андрій отримав цей привілей. А ще останню козацьку заслугу – червону китайку. Як і Олег Куцин. Олега ми також вшанували червоною козацькою китайкою. Прощався з ним і білий кінь. Прощалися й козаки з оголеними шаблями. І кобзарі. Були й сальви…
Ми гідно провели в останню дорогу Олега і Андрія – козаків Історичного клубу “Холодний Яр”. Вони й поховані поруч – на Байковому, на Центральній алеї.
Андрій Жованик мав ще одне посмертне щастя – його в останню дорогу проводжав кобзар Тарас Компаніченко. Прощаючись з Андрієм, Компаніченко сказав: “Андрій був вірним сином України. І любив її і служив не тільки тоді, коли вона була в славі, а коли було тяжко, коли треба було виборювати, коли треба було страждати, підставляти плече”.
Це можна сказати про всіх героїв цієї книги – Олега Куцина, “Да Вінчі”, “Хаммера“ і Георгія Тарасенка.
Наприкінці вечора Роман Коваль оголосив, що у жовтні Історичний клубу “Холодний Яр” планує збудувати другу чергу Меморіалу козакам-добровольцям у Холодному Яру. Вже виготовлено горельєфи Олегові Собченку із 72-ї бригади Чорних запорожців та поетові Юрію Руфу, стрільцеві 24-ї ОМБр ім. Короля Данила. Зараз скульптор Ігор Семак працює над образом аеророзвідника Юліана Матвійчука з Полтави. Святолсав Силенко і Олег Слабоспицький вже збирають кошти на пам’ятник десантникові з 95-ї Денису Антіпову…
Завершився вечір піснею, яку всі герої презентованої книги знали, любили і співали. І пісня ця не журлива, а весела, бойова, переможна. “Лента за лентою набої подавай”! Виконав її автор – лідер гурту “Рутенія” – Анатолій Сухий.
Один з учасників вечора Максим Лободзінський (до слова, поліцейський!) підсумував: “Як добре що є Історичний клуб «Холодний Яр», який разом з однодумцями творить та увічнює пам’ять про українських героїв. Це не просто вшанування. Це виховання та духове очищення українців. Бо герой проявляє найвищу форму мужності, робить те, на що іншим не вистачає сили, сміливості, характеру… Герой, який за свої досягнення або чесноти є ідеалом та прикладом для нашого наслідування”.
Козакам слава!
Історичний клуб “Холодний Яр”