Пам’ятний знак козаку Мамаю встановлено восени 2005 року на одному з найвищих пагорбів Мамаїв яру в селі Цибулеве Знам’янського району.

Це кам'яна брила з майстерно виконаним мозаїчним зображенням козака-бандуриста, що сидить по-турецьки й, очевидно, медитує. Фігура козака втілює в собі не лише запорізьке козацтво, а й цілий народ, що піднявся на жорстоку січ, а бандура в руках героя символізує надзви­чайну пісенність і добру, лагідну вдачу українців та непереборну віру у перемогу. Пісня супроводжувала козака все його життя. Через неї він виливав думи народні, свої мрії та прагнення, давав оцінку тогочасним подіям.

На думку авторів проекту пам'ятника Олександра Босого та художника Анатолія Дворського, що викладав на брилі мозаїку, саме на цій території похований прототип фольклорного образу — гайдамака Марко Мамай. А на протилежному боці яру височіє символічна могила ватажка гайдамаків, на якій козаки Чорноліської сотні встановили хрест.

Образ козака Мамая – один з найпоширеніших і найзагадковіших в українській народній творчості. Походження цього образу досі залишається загадкою, що породжує масу гіпотез. Мабуть, недарма ім’я Мамай іноді інтерпретують як похідне від тюркського – «ніхто». А на одній з картин «Козак Мамай», написаній у ХVIII чи XIX сторіччі, є такі рядки:

Тюрки вірили, що за душу людини борються добро і зло. І знаходять цю людину за іменем. Якщо ж людина не має імені, злим силам вона не підвладна. Оця суб’єктивна не визначеність посилює враження, бо один усамітнений козак уже виступає в ролі образу всіх українців. Він ніхто — і водночас єдиний для всіх

В архівних документах XVIII століття згадуються кілька історичних осіб на ім'я Мамай. Скажімо, гайдамацький ватажок Мамай мав повстанський загін неподалік Новоархангельська. Коли ватажка захопили й стратили, його шапку зберіг один селянин, який потім теж назвався Мамаєм і з ватагою подався в гайдамаки. Звісно, для селянина схопитися за вила означало, що його вже дуже допекли. Про Мамая російські жандарми писали, що це «вор и разбойник». Але ж селянин просто так ні хату, ні сім'ю, ні господарство не кине. Так само поневолювачі називали «розбійниками» козаків.

Найвідоміші «бази» гайдамаків на Кіровоградщині були неподалік сіл Цибулеве та Цвітне, розповідає краєзнавць, лауреат обласної краєзнавчої премії ім..В.Ястребова Олександр Босий. Загони були від 20 до 800 осіб. 1750 року генерал-губернатор доповідав колегії про полоненого гайдамацького ватажка: «Сего августа 1 числа известный вор и разбойник Марко Мамай под Черным лесом пойман, в Запорожскую Сечь привезен и содержится под крепчайшим караулом».

У селі Цибулевому переповідають, як сотник Мамай зібрав загін проти чужинців, що кривдили селян і злочинно винищували ліси. В одному з боїв біля Чутівського лісу тяжко пораненого Мамая взяли у полон. Страченого ватажка для остраху селян прив'язали до коня і протягли через усе містечко, а тоді вкинули його тіло в яр. Люди вночі розшукали тіло й поховали його неподалік яру, який з тих пір так і зветься — Мамаїв.

А місцевий краєзнавець, власник «зеленої садиби «Гайдамацька Січ» Володимир Вознюк присвятив героїчному землякові рядки:

«…Боже милий, Земле рідна! Де й сила взялася!

Ще до ранку біля Чути вража кров лилася.

Знепритомнів… Ледь живого москалі схопили,

аж до Яру Цибулевим кіньми волочили.

Тай кинули тіло рване- вовкам на поталу.

Засунула ясне сонце тай чорная хмара…

Не пішов в Сибір далеко, не пішов колодник,

Тут загинув, не скорившись цибулівський сотник!»

«Цей пам'ятник створювався за народною ініціативою, стихійно. Спочатку задумувався як скромніший. Але приєдналося багато людей, громадських організацій, козацтво, — каже Олександр Босий.- Місцева громада охоче допомагала встановлювати пам'ятник. І селяни, і школярі безкоштовно працювали, незважаючи на дощі, які, як на диво, лили як з відра пiд час облаштування оглядового майданчика перед пам'ятником. Діти і щебінь носили, і каміння викладали, і тини плели, і косили та чистили яр. Упродовж двох місяців над ним працювали понад сто людей. Камінчик із зруйнованої у селі Свято- Миколаївської церкви вмурувано до пам'ятника Мамаю.

Долучилися також Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології, Кіровоградське Товариство охорони пам'яток історії та культури, Знам'янська районна державна адміністрація та обласна організація Української народної партії. На одній з конференцій в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології Національної академії наук вчені дискутували про те, яке значення має територія для місцевої громади. Директор Інституту академік Ганна Скрипник приїхала до Цибулевого, зустрілася з учителями тутешньої школи. На Кіровоградщині не пригадують, щоб досі науковці такого рівня «спускалися» з київських висот і спілкувалися з селянами.»

Володимир Вознюк пригадує: «Ох, і миру зібралося у той сонячний осінній день! Сюди з’їхалися з різних куточків рідної землі небайдужі українці. Та найбільше мене вразили пісні у виконанні гурту «Мамай» з Черкас та виступ бандуристів з Тернополя»

Олександр Босий переконаний, що пам’ятний знак над степовими просторами й кручами Мамаєвого Яру стане відображенням натури степових краян.

І височіє над Цибулевим Козак Мамай- символ миролюбності і духовності українців та водночас сили духу і волі, вічного бунтаря-захисника рідного краю. А туристичні маршрути «Козацька слава не вмре, не загине», «Люби і знай свій рідний край» та «Чорнолісся пам’ятає», розроблені відділом культури і туризму Знам’янської райдержадміністрації, запрошують перегорнути одну з героїчних сторінок історії краю.

А на Святу Покрову, коли в уклінній молитві освячують козацьку зброю козакам окремого Чорноліського полку імені козака Мамая, під мелодії кобзаря Василя Литвина: «Українці- ми ж одна родина. І земля в нас рідна і єдина…», лунає над Мамаєвим Яром: «Гей козаки, об’єднаємо міць свого народу. Всі ми разом- одного козацького роду і в цьому сила наша!»