Чорновіл В'ячеслав Максимович (цитати)

В'ячеслав Максимович Чорновіл (1937 — 1999) — видатний український національний політичний діяч, борець проти комуністичного режиму.

Цитати

·         Україна починається з тебе.

·         Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду.

·         Народу — справедливість, бандитам — тюрми.

·         Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося потім гірко любити — втративши.

·         Бачу в складі Української Федеративної Народної Республіки такі землі, як Київщина, Поділля, Волинь, Галичина, Буковина, Закарпаття, гетьманщина, Слобожанщина, Запоріжжя, Донеччина, Таврія (Чорноморія), а Крим – як незалежного сусіду, або автономну республіку в союзі з Україною. Кожна із земель матиме свій парламент (Донецьку Раду, Галицьку Раду і т.д.) і свій земельний уряд, а двопалатна (з пропорційним представництвом від усього населення, і порівним – від земель) Центральна Рада України відатиме і берегтиме гарантії демократичних прав (на опозицію, на вільні вибори, на свободу слова і друку, на приватну чи колективну власність, на недоторканість і гідність особи).

·         Галичина мислить себе тільки в складі Української держави, але держави національної (в широкому розумінні цього слова)... Якщо буде обрано курс національно-державницький, то відпаде і окремішність Галичини і певна осібність її політичної лінії – залишиться географічний термін та ще, може, назва федеральної землі при можливому майбутньому федеративному устрої незалежної Української держави… Галичина – не сама за себе, Галичина – не сама по собі, Галичина сьогодні – остання фортеця української нації, здавати яку ми не маємо права і не будемо цього робити.

·         Нам потрібні сьогодні реформи, а не революції; сила закону, а не закон сили; добробут народу, а не всенародні злидні; суспільна злагода, а не затята ворожнеча; демократія, а не диктатура.

·         І парламенти, і прем'єри, і президенти приходять і відходять, залишається тільки свята справа нашого історичного відродження, справа демократії та державної незалежності. Відданість їй не на словах, а на ділі - єдиний критерій ставлення і до політики, і до політиків.

·         Не можна в політичній боротьбі переступати етичні норми, є межа, переступивши яку політик самоспалюється. А комусь-таки суджено дійти до мети.

·         Не дай Боже налити молоде вино нашої державності в діряві міхи старої системи...

·         Мінятися я не можу не тільки тому, що на все те покладено найкращі роки й багато зусиль і муки, а й тому, що гостро відчуваю на своєму боці правду і справедливість.

·         Мати на українській землі державу українського народу.

·         …треба міняти не гілки влади, якщо мати на увазі дерево влади, а ті плоди, що висять на цих гілках.

·         …я ніколи не повірю в чесно зароблені гроші, які сьогодні так щедро витрачаються на виборчу кампанію. Як ніколи не повірю, що злодії можуть бути патріотами.

·         Важко назвати іншу націю, яку б так часто знищували і так нещадно шматували, ділячи між жадібними сусідами, і яка знову поставала б до життя, як фенікс з попелу, народжувала нову еліту, знаходила сили для самоствердження.

·         Якщо ми скотимося до категорій протиставлення: “Кучма і Пустовойтенко погані, а Марчук і Лазаренко хороші” – чи навпаки, ми перестанемо бути політиками й станемо маріонетками.

·         Але не забуваймо, що сліпо посунувшись у глухий кут непримиренної опозиційності, рано чи пізно можна обійнятися в цьому куті з антидержавниками. […] Отож треба вибирати розумну міру, щоб не опинитися в опозиції до самої Української держави.

·         Треба дивитися в масштабах України. Радикалізм треба часом ховати в кишеню. Мені теж хотілося б щось радикальне сказати або зробити, але я себе вважаю політиком, а не авантюристом.

·         Ми програли президентські вибори [...] Саме через роз’єднаність державників. Надто вже багато “гетьманів” з’явилося. Може, відчув хто докори сумління з тих “вождів”, які тоді всіх нас роз’єднували? Ні, вони й досі ходять у героях.